Попри традиційний образ жінки як берегині роду та «слабкої статі», науковці поставили під сумнів архаїчний розподіл статей. Археологічні знахідки – поміж них й останки спільнот збирачів та мисливців – свідчать про участь жінок у бойових діях стародавніх часів. Гіпотезу підтвердили дослідження як у Каліфорнії, так і в Азії.

Археологи знаходили скелети жінок-воїнів і в похованнях ІІІ тисячоліття до н.е., і в могилах індійських племен, де традиційний уклад суспільства зберігався аж до ХІХ століття. Такі спільноти часто описують, поділяючи устрій гендерно: жінки збирають, готують їжу та турбуються про нащадків, а пиятика та масові бійки залишаються за чоловіками.

Наявна база кістяків – понад 18 000 зразків – наочно демонструє, що 11% чоловічих і майже 5% жіночих скелетів містять сліди поранень від стріл та гострих списів. 

Цієї інформації замало для однозначного твердження про безпосередню участь жінок у бойових діях. Утім, пліч-о-пліч із чоловіками вони билися точно. Багато бойових травм жінки могли отримати під час набігів ворожих племен, коли берегиням роду доводилося битися за цей рід на смерть. Остаточним доказом тези про участь жінок у війні спрадавна могла би стати знахідка поховання, організованого за військовим типом.

Скелет жінки та чоловіка з давньої Монголії з характерними ознаками кочового способу життя та слідами від стрілецьких поранень.

Повернімося до Азії, а саме до Монголії. Науковці з Університету Каліфорнії поглиблено вивчали останки кочового племені сяньбі, що мешкало на кордоні Монголії та Китаю у 500-100 рр. до н.е. З дев’яти військових поховань три повністю складалися із жінок, чиї кістки, до того ж, мали характерні сліди від довгої їзди верхи на коні.

Кісткова деформація від верхової їзди, переломи від падіння з коня і стрілецькі поранення – 6 із 10 жінок племені сяньбі однозначно брали участь у бойових діях.

Самі поховання все ще потребують вивчення, адже все військове спорядження та одяг, на жаль, стали здобиччю «чорних археологів», себто розграбовані.

 

Коменти