Друга світова війна залишила кривавий слід в історії кожної європейської країни. Особливо вона торкнулася Східної Європи, де тривали, либонь, найзапекліші бої. Окрім смертей, голоду та болю, який подекуди досі не вщухає, ми успадкували й традицію вшанування тих, хто воював за нашу свободу.

На тлі потужної пропаганди РФ каменем спотикання стає саме ця традиція вшанування. Ким є наші герої? Яка різниця між нацизмом та комунізмом? Чому лише половина українців сьогодні визнають провину з боку СРСР у Другій світовій?

Можемо повторити чи ніколи знову?

На теренах нашої держави поступово просуваються два наративи вшанування подій 1939-1945 рр. Перший формується з реваншистської імперської натури путінської Росії, яка сьогодні відверто бомбардує наш інфопростір. Ютуб-блогери, телеканали та інфосмітники – усі ці проросійські джерела грають «в довгу», аби в результаті отримати зомбоване післяправдою суспільство. Завдяки допомозі наших читачів та глядачів, ми день у день продукуємо інформаційні боєприпаси для цієї боротьби.

З іншого боку наївно припускати, що сорокамільйонна держава із протяжністю в тисячу кілометрів однаково чинитиме опір пропаганді та матиме спільний погляд на свою історію. Так, згідно з останніми внутрішньоукраїнськими дослідженнями, лише 44% опитаних на сході України вважають СРСР та Німеччину винними у початку Другої світової.

Не дивно, адже окрім активної культурної експансії сходу, СРСР та РФ посилено нав’язували родинам загиблих «героїчний» наратив щодо тих років, які цивілізований світ вважає тупою м’ясорубкою. Про це й поговоримо.

Можемо повторити

Як ми вже згадали, реваншистський наратив посилено транслюється не лише на самих росіян, але й на лояльні до кaцaпського культурні прошарки. Аби приховати усю ницість війни за утопічною ідеологією, вони нав’язують велич перемоги як здобуток і виправдання тим десяткам мільйонів загиблих.

Апофеоз – тимчасово окуповані території Сходу, де на урочисте побєдобєсіє витрачається в рази більше коштів, аніж на медиків, шахтарів та інші робітників.

Оскільки українська освіта загалом, і наша історія зокрема є вкрай занедбаними царинами, багато неосвічених українців підхоплюють наратив реваншу. На відміну від маленьких рупорів на кшталт Історичної правди, ЛІКНЕПу чи УІНП, кaцaпська машина пропаганди працює системно і вже отримує плоди із деяких українських телеканалів.

Ніколи знову

Усвідомлюючи не лише чисельність втрат, але й цілковитий абсурд конфлікту між тоталітарними Німеччиною та СРСР, цивілізований світ узагальнив свою історичну пам’ять виразом «Ніколи знову». Це символізує не лише пам’ять і шану до тих страшних подій, але й закликає до плекання миру і придушення будь-яких спроб реваншу.

Наративи містять і хронологічні відмінності. «Побєду» відзначають 9-го травня як результат подій 1941-1945 рр. Акція «Ніколи знову» не ігнорує союз нацистів і комуністів 1939-1941 рр., який призвів до загарбницьких дій на території сучасної Польщі.

«Вєлікая отєчєствєнная» ігнорує відверту колаборацію СРСР з нацистами й прикриває її нібито стратегічною потребою. Невже у пам’яті існують прогалини?

Між молотом та ковадлом

Попри відверті маніпуляції подіями, ґрунт для історичних міфів сучасна Росія все ж має. За часів Другої світової українцям довелося воювати як у лавах Червоної армії, так і у лавах Вермахту. Мали місце й відокремлені українські бойові угрупування на кшталт Української Повстанської Армії, але на тлі кількадесяти мільйонів супротивників їхній вплив залишався локальним. На жаль.

Інфографіка від УІНП.

Опинившись між молотом та ковадлом, українці нерідко стріляли в українців, перебуваючи по обидва боки фронту. І якщо на перший погляд вибір військової присяги є очевидним, детальніший перегляд тогочасної епохи спростовує усі максималістичні гасла. Вермахт та Червона армія застосовували потужну пропаганду разом із примусовою мобілізацією.

У м’ясорубці 1939-1945 рр. не було однозначно «правильних» сторін.

Український визвольний рух. Інфографіка – УІНП та UCMC.

Утім, якщо ви це читаєте, війна не оминула вашу націю. Вже сьомий рік триває російсько-українська війна, у якій загинуло понад 11 000 ваших знайомих, сусідів та пересічних громадян. Понад мільйон українців були вимушені покинути свої домівки назавжди.

Хоча й вона має гібридний характер – поєднуючи загарбницькі дії із пропагандою та культурною експансією – її реальність відбивається, щонайменше, на ваших гаманцях, особливо під час кризи.

Поки громадяни України шукають чергового гетьмана, російські окупаційні наративи просуваються семимильними кроками: у культурі, політиці та економіці.

Ми дякуємо кожному патрону, який долучається нашої інформаційної обойми. Напишіть у коментарях, якими мають бути наступні теми, що викриватимуть російські історичні міфи.

Боротьба триває! 🇺🇦

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти