Вже понад вісім років Лівія не може оговтатися від хаосу. Попри допомогу НАТО, спроба побудувати вільну демократичну країну з тріском провалилася і в країні триває громадянська війна. За даними ООН, кожен сьомий лівієць став біженцем, переселенцем або втратив домівку. А війна й не думає припинятися, навпаки — набирає обертів після того, як більшість землян пішла на карантин. То хто воює у Лівії й за що?

Після Каддафі

Після перемоги опозиції над Муаммаром Каддафі відбулися вибори до Загальнонаціонального Конгресу – проміжного лівійського парламенту, що мав навести лад у країні. Однак це голосування стало першим тривожним дзвіночком: воно супроводжувалося перестрілками між різними угрупуваннями, а два відсотки дільниць того дня не відкрилися взагалі.

Загальнонаціональний Конгрес не роззброїв польових командирів і швидко втратив владу на місцевому рівні.

Важливу роль після повалення Каддафі почали відігравати лівійські ісламісти. Вони отримували щедрі пожертвування від Катару і посилювали свій вплив за допомогою купівлі парламентарів та розправ над конкурентами на місцях. Врешті це вилилося у безкарний напад на консульство США в Бенгазі у вересні 2012 року та дворічний хаос у всій країні.

Консульство США в Бенгазі після атаки ісламістів

Консульство США в Бенгазі після атаки ісламістів

Невдоволення Конгресом та ісламістами призвело до повстання, яке спалахнуло в травні 2014-го. Повстали поліція Триполі, лівійські ВПС та польові командири, що здебільшого перебували на сході країни. Усі вони об’єдналися у Лівійську Національну Армію. Очолив повстанців колишній друг, а потім і ворог диктатора Каддафі, Халіфа Хафтар. Нова війна розпочалася вже між проісламськими та секулярними польовими командирами.

Крім ісламістів та секуляристів, у Лівії діяли Ісламська держава та берберські й туарегські військові загони. 

У червні, коли тривали перші бої, пройшли чергові вибори, після яких проміжний парламент замінили на Палату Представників. Ісламісти ігнорували голосування, тому перемогу на виборах до Палати здобули секуляристи. Парламент отримав міжнародне визнання, хоча в голосуванні взяла участь лише п’ята частина лівійців — втричі менше, аніж на виборах до Конгресу.

За місяць потому невдоволені ісламістські угрупування захопили Триполі та проголосили відновлення Конгресу. Палаті Представників довелося тікати на Схід, до Тобрука, що перебував під контролем ЛНА. Окрім цього, Палата визнала Хафтара верховним головнокомандувачем і надала майже необмежену владу на підконтрольній території.

Нетривке перемир’я

До січня 2015-го ісламісти та ЛНА зрозуміли, що потребують миру і за посередництва ООН розпочали перемовини у марокканському місті Схірат. Обидві сторони домовилися про створення Президентської Ради Лівії – органу, куди б входили представники усіх лівійських регіонів і який мав сформувати Уряд Національної Згоди.

Однак, угода в Схіраті не створювала жодних сил, які мали б гарантувати безпеку Раді. Тож після прибуття до Триполі Рада швидко потрапила під контроль місцевих ісламістських груп, які, до того ж, провели між собою маленьку громадянську війну за контроль над нею.

Ісламісти взяли під охорону ті банки, що лишилися, і отримали привілейований доступ до іноземної валюти. Окрім цього, вони налагодили платне перевезення нелегальних мігрантів до ЄС. 
Черга до банку в Тріполі

Черга до банку в Триполі

А що Палата Представників, спитаєте ви? Перед Схіратськими угодами парламент продовжив собі легітимність до затвердження нового уряду, який призначала Президентська Рада. Однак те, що Рада потрапила під вплив ісламістів, дозволило парламенту відмовитися від попередніх угод і звинуватити її в нелегітимності. Рада відповідала аналогічно.

Звинувачення у взаємній нелегітимності тривали до 2017 року, допоки ЛНА і сили, номінально підконтрольні Президентській Раді, перемогли ІДІЛ. Коли в конфлікті залишилися тільки дві великі сторони, Палата, як офіційний парламент, розірвала відносини з Катаром і проголосила його спонсором тероризму, проти чого протестувала Президентська Рада. Відтоді між секуляристами та ісламістами відновилися бої, які з перемінним успіхом тривають і по сьогодні.

Голова Президентської Ради Лівії Фаїз аль-Сарадж та фельдмаршал Халіфа Хафтар

Лівійські ляльковики

Іноземні держави вважаються двигуном конфлікту. Вони загострюють конфлікт за допомогою медійної, військової та фінансової підтримки. Громадянська війна вже давно не залежить від самих лівійців, а здебільшого від позицій Каїра, Анкари, Парижа чи Москви.

Найважливішими союзниками Хафтара та Палати Представників стали ОАЕ та Єгипет. На словах ці держави підтримують мир. Однак своїми діями доводять, що хочуть миру саме на умовах конкретної сторони, якій постачають боєприпаси та безпілотники. Перемога ЛНА особливо важлива для Єгипту, адже лівійські ісламісти ідейно близькі до єгипетських «Братів-мусульман».

Росія теж підтримує Халіфу Хафтара і, за підрахунками ООН, надіслала йому приблизно тисячу «вагнерівців». Крім того, вона, разом зі США та Францією, ветувала резолюцію Радбезу ООН із засудженням торішнього наступу ЛНА на Триполі. Кожна з цих країн, окрім США, має чіткі мотиви: Франція хоче захистити інтереси своїх нафтових компаній, а РФ – отримати чергову базу і вплив на Середземноморському узбережжі.

Що ж до Президентської Ради, то її активно підтримують Туреччина, Катар, та, меншою мірою, Італія. 

Найбільшу підтримку Президентській Раді Лівії надає Туреччина. Наприкінці 2019 року обидві держави оголосили про уточнення морських економічних зон і фактично переділили Середземне море. Угоду засудили Кіпр, ЄС, Греція та Єгипет, бо вони втрачають частину морських територій і вже не зможуть прокласти важливий газопровід EastMed без згоди Туреччини. Крім того, завдяки угоді Туреччина отримує вихід до відкритого моря.

Економічні зони Туреччини та Лівії за договором

Що ж до Катару, то ця країна першою оголосила про підтримку лівійської опозиції 2011 року. Катар надавав фінансову та інформаційну підтримку повсталим, які в переважній більшості були ісламістами. Завдяки перемозі опозиції, маленький Катар отримав величезний вплив на гігантську Лівію і зараз щосили намагається його зберегти.

Також читайте: Історія боротьби з ВІЛ

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти