Ми — люди, — активно опановуємо космос, досліджуємо інші галактики та серйозно наважилися колонізувати Марс. Але чи замислювались ми, яким буде схід та захід Сонця на Марсі? Чи варті вони того переїзду?
Джеронімо Віллануева, один із дослідників Марса (програма ЕкзоМарс) та планетарний вчений NASA, створив симуляцію заходу Сонця на інших планетах та на супутнику Сатурна – Титані. Головна зірка — Сонце, — єдина у своєму роді. І на кожному небесному тілі захід Сонця має унікальний вигляд.
Оскільки планети поступово відвертаються від сонячних променів, то фотони, залежно від своєї енергії та молекул в атмосфері, розсіюються врізнобіч. Таким чином, де б ви не стояли — на Венері чи Марсі — ви побачите різні кольори. Ну, знаєте — місце сидіння визначає точку зору. В цьому разі місце сидіння визначає кольорову палітру, яку ви побачите.
Джеронімо представив три види моделі заходу Сонця на нашій планеті: коли небо над Землею безхмарне, туманне чи похмуре. Наприклад, коли погода імлиста — то внизу з’являється променисте коло, чого немає на двох інших симуляціях. Так відбувається тому, що пилові частинки та імла, що у хмарах, розсіюють світло. Щось схоже видно і на Марсі 😉
На Титані (супутнику Сатурна) ви побачили б жовтогарячий колір. На Венері видно доволі спокійний колір слонової кістки, що поступово переходить в хакі.
Він виглядає навіть краще, ніж захід Сонця на Землі безхмарного дня. Такий фантастичний колір з’являється завдяки взаємодії сонячного світла та атмосфери Урана. Водень та гелій — основа атмосфери планети-гіганта, і частково метан – поглинають червону частину сонячного світла. Нагадуємо, що видиме нам сонячне світло складається зі спектра, де фіолетовий колір — коротка хвиля, а червоний — найдовша. Далі синя та зелена частини світла розсіюються, коли фотони відскакують від молекул газу та інших частинок в атмосфері.
На відео вище зображено краєвид всього неба, якби ви спостерігали за ним із широкої лінзи з поверхні Землі, Венери, Марса, Урана чи Титана. А біла точка — це Сонце.
Джеронімо Віллануева розробив цю симуляцію в межах можливого майбутнього проєкту з дослідження Урану. Якщо зонд коли-небудь перетне атмосферу крижаної планети, то ця симуляція допоможе науковцям краще зрозуміти її хімічний склад.
