Уявіть, що ви поїхали далеко від дому і потрапили до кімнати з незнайомцями. Тут ви можете робити що завгодно, рухатися куди завгодно і спілкуватися як вам заманеться. Як ви ся почуватимете?

Вас не засуджуватимуть, ваші імпульси ніхто не обмежуватиме, буквально – ви вільні робити все що завгодно. В глибині душі ви будете певні, що вас ніхто не пильнує і за вашими діями не стежать. Таке відчуття називають анонімністю. Це – соціокультурне явище, певний феномен нашого часу, побудований довкола поняття приватності та свободи кожної людини.

Анонімність в Інтернеті – це міф. Чи ні? Аби докопатися істини, спробуймо розібратися у самому явищі, а потім звернімо увагу на технології стеження за людьми в мережі. В результаті ми побачимо повну картину феномену анонімності в добу великих даних, глобальних онлайн-спільнот і цифровізації. Одразу попереджаємо: розглянуті далі питання не мають однозначної відповіді.

Не все так просто

Попри, здавалося б, суцільні бонуси анонімності в мережі, вона ставить нас і перед серйозними викликами. Як плекати національну безпеку держави та водночас зберігати право людей на приватний простір (зокрема, й цифровий)? Якій категорії громадян доцільно обмежувати анонімність в мережі? Чи можна і чи потрібно контролювати цілі анонімні спільноти?

Нумо розберімось з термінологією. Анонімність (від грецького ἀνωνυμία – без імені) – це унікальний психологічний досвід, в основі якого лежить ідея про те, що за певних обставин людина може «вимкнути» свою особистість і діяти в повній таємниці. Щось на кшталт мантії-невидимки у Гаррі Поттера.

Анонімність як досвід ставить нас перед певною дилемою. З одного боку, ми потребуємо публічної особистості, аби орієнтуватись в соціумі, в родині, поміж колег, друзів та однолітків. З іншого боку, нам необхідне і «приватне Я» – внутрішній простір, де ми вільні від зовнішнього впливу і залишаємось сам на сам зі своєю психікою.

Наша ідентичність формується обома елементами, тож людині потрібні обидві опції.

Тепер спробуємо вплести досвід анонімності в онлайн-контекст. Найперше, розрізняймо «Інтернет» та «мережу» як два різних поняття. Інтернет – це система об’єднаних комп’ютерних мереж, а от мережа (WWW, або всесвітня павутина) – це розподілена система, яка дозволяє різним комп’ютерам отримувати доступ до файлів одне одного. Коротко кажучи, Інтернет – це про мережу мереж, а WWW – це про збір інформації, доступної в Інтернеті.

Огляд ринку даркнету за 2017 рік.

Найкраще цю дихотомію ілюструє феномен даркнету – приватної мережі, яка не перетинається з класичним Інтернетом. Водночас вона не менш активна, ніж «білий» Інтернет – там багато чого відбувається багато, починаючи від комерції й закінчуючи спілкуванням. Як і у звичайному Інтернеті, в даркнеті повно шахраїв та злочинців, що породжує чергову дилему:

Чи мусите ви чутися злочинцем, якщо сидите у даркнеті?

Як бачимо, поняття мережі та Інтернету є набагато складнішими, аніж ми намагаємося їх подати. Це впливає і на наші роздуми про анонімність: людина має право на анонімність взагалі, чи лише у якійсь конкретній соцмережі/застосунку/павутині?

Приватне і не дуже

Ми вже перерахували достатньо тез, аби зрозуміти, що питання анонімності набуває рис дискусії про відкрите і приховане, а не простих рішень. Дослідники сходяться на тому, що людині потрібне право власноруч обирати ступінь приватності чи публічності своєї онлайн-діяльності. Цього майже не навчають у школах і про це не пишуть в підручниках, а дарма. Люди починають власноруч анонімізувати свою присутність, часто не розуміючи наслідків.

Найпоказовіший приклад – VPN. Користуючись цим сервісом, ви справді станете «трохи анонімніші». З іншого боку, за цю анонімність ви будете сплачувати не лише швидкістю з’єднання, але й безпекою. Віруси, якими кишать безкоштовні VPN-сервіси, спокійно будуть майнити біткоїни з вашого комп’ютера або користуватимуться ним як «маскуванням» для махінацій. Утім, інтернет-злочинці рано чи пізно все ж стають «клієнтами» кіберполіції – це лише питання часу.

Кількість масивних втрат даних у США з 2005 по 2019 роки.

Перцю до ситуації з анонімністю сьогодні додає повсюдна цифровізація наших міст. Розраховуючись карткою, прикріплюючи геолокацію в пості, або просто шукаючи місце на Google Maps – ви вже повідомляєте про себе багацько інформації. З іншого боку, ця інформація полегшує життя всім навколо: ви ж читали наш матеріал про гугл-мапи?

Бачимо, що і на це питання немає однозначної відповіді. А отже, ми переходимо до третьої складової нашого дослідження анонімності – самих даних.

Бізнес на приватних даних

Саме так: на процесі збору та аналізу інформації про вашу поведінку в мережі заробляються мільярди доларів, левова частка яких належить рекламній індустрії. Коли ви відвідуєте будь-який сайт – наприклад Tokar.ua – про вас знаємо не лише ми, але й «прикріплений» у сайті код гугл-аналітики, який допомагає нам краще розуміти власну аудиторію. Утім, існують аналоги гугл-аналітики, які збирають ваші дані та торгують ними з іншими компаніями – такий ланцюжок майже неможливо відстежити.

Та що мається на увазі під «приватними даними»? Певно ж, що нікого не цікавить номер вашого паспорту. А от історія пошукових запитів, улюблені сайти, хобі та сума щомісячних витрат – ще б пак. Звісно, CVV вашої картки є ласим шматочком для шахраїв, проте фокус гігантських корпорацій на кшталт Google чи Facebook спрямовано на ваш загальний профіль. За кого ви голосували? Куди витрачаєте гроші? Які новини читаєте? Яким блогерам довіряєте?

Найбільша проблема з анонімністю в тому, що ми до кінця не знаємо, де всі ці дані зберігаються. Їх колекціонують різні сервіси різного ступеню сумнівності. Зазвичай правда виявляється лише в разі чергового витоку інформації.

У підсумку

Все вищесказане дає нам розуміння загальної картини анонімності в мережі та складності цього питання. З одного боку, повноцінна анонімність майже неможлива, а з іншого – маємо багато підстав вимагати її. Хай там як, це питання неможливо вирішити одноразовою акцією, проте можна підняти рівень дискусії до законодавчого.

Коли держава забуває про створення власних інституцій – люди починають створювати паралельні. Якщо підприємців не може захистити держапарат – це залюбки зробить кримінал. Якщо про кібербезпеку та право на анонімність своїх громадян не подбає ваш уряд – це обов’язково зробить уряд іншої країни, граючи у свою гру.

Ми вступаємо до епохи, коли питання анонімності, кібербезпеки та захисту інформації слід регулювати на державному рівні. Один зі шляхів досягнення цієї мети – боротьба за прозорість діяльності тих, хто збирає і перепродає приватні дані. На щастя, цей напрямок стрімко розвивається: найближчими роками ми побачимо дедалі більше новин про «зливи» персональних даних і чергові судові процеси.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти