У світі залишається ще купа місць, недосліджених через віддаленість від цивілізації або через небезпечні маршрути, якими часто доводиться проходити науковим командам. Тепер, завдяки діяльності вчених з Вашингтонського університету, дослідникам не доведеться ризикувати життям: за їхню роботу візьмуться міні-дрони, сенсори та комахи.

Виявилося, що сенсорну систему, яка важить менше, ніж 1/10 мармеладки, можуть безперешкодно переносити на великі відстані та успішно доставляти до місця призначення маленькі дрони та звичайна міль. А коли дослідник посилає команду через Bluetooth, датчик відкріплюється від жердинки та падає додолу. Навіть приземляючись з висоти 6-поверхового будинку, сенсори залишаються цілими та функціональними.

На землі датчик може збирати дані, як-от показники температури або вологості, протягом майже 3-х років. Команда представила своє дослідження 24 вересня на виставці MobiCom 2020.

Прикладом для нашої роботи стало постачання продовольства гелікоптерами для військових, що перебували у зоні бойових дій. Нас це надихнуло. Відразу постало питання: чи можемо ми застосувати подібні методи, щоб полегшити процес дослідження небезпечних та важкодоступних регіонів?» – каже Ш’ям Голлакота, доцент Вашингтонського університету у Школі комп’ютерних наук та інженерії. – «Вперше в історії крихітні безпілотники й комахи, які можуть проходити крізь вузькі отвори краще за будь-який дрон і витримувати набагато довші польоти, були залучені до транспортування таких важливих для досліджень датчиків.

Як це працює?

Якщо у дронів звичайного розміру вантаж тримається на затискачах, міні-безпілотник утримує датчик за допомогою магнітного штиря, оточеного тонкою котушкою дроту. Щоб відкріпити датчик, вчений, що стоїть на землі, посилає команду, завдяки якій через котушку утворюється струм для генерації магнітного поля. Воно, своєю чергою, змушує магнітну шпильку вискочити з місця, і датчик відкріплюється.

Сенсор був розроблений з батареєю – його найважчою частиною, розташованою в одному кутку. Коли датчик падає додолу, він починає обертатися за кутом разом з батареєю, створюючи додаткову силу опору і сповільнюючи спуск. Це, в поєднанні з невеликою вагою датчика, зберігає максимальну швидкість падіння на рівні приблизно 18 кілометрів на годину, що дозволяє датчику безпечно приземлитися.

Дослідники використовуватимуть сенсори для створення мережі датчиків в межах досліджуваного району. Наприклад, учені можуть залучати безпілотники та комах для розсіювання датчиків для моніторингу лісу або ферми.

Команда сподівається, що їхню систему використовуватимуть у найрізноманітніших місцях, зокрема й в екологічно чутливих зонах, щойно буде розроблений механізм відновлення датчиків після виснаження батарей. Дослідники планують замінити їх на альтернативні, зокрема ті, що накопичуватимуть сонячну енергію.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти