“Золотий вік” України (закреслено) Речі Посполитої

Моє шанування!

Попереджаю відразу, причому серйозно: ця і наступні серії присвячені тому самому періоду – тобто другій половині XV ст. З тактичних міркувань (що це таке – сам не знаю, просто так забажав) почну з кінця, тобто з 1499 р.

Це рік відновлення Городельської унії 1413 р. (якщо призабули – ось посилання). Найважливіше тут, як на мене, наступне:

• підтвердження практики виборності Короля з осіб панівної династії,
• Литва підтверджує чинність «Устава» Ярослава Мудрого для Руської церкви (про нього тут),
• польський та литовський сейми ухвалюють акт про угоду сенатів обох країн (на підставі Городельської унії, без згадки про сюзеренітет Польщі).

Пояснюю тепер своїми словами. В науковій та популярній літературі цей період різні автори трактують однозначно: «Золотий вік» Речі Посполитої.

Знаєте чому? А все просто. Бо не може бути не золотою держава, в основі якої формула: «держава громадянської відповідальності за спільноту вільних людей». Порівняйте це з формулою Акту Незалежності України від 24.08.1991 р.: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною»… І далі за текстом. Так, таки так.

Тепер longread, причому без картинок!

Маркери «золотого віку РП»: 2500 шкіл (це лише на початку століття), 30% письменних (середина століття), створення єзуїтських колегій, які радикально реформували, модернізували систему освіти, приблизно 20 друкарень (наприкінці століття), виникнення національної літератури.

Влада «золотого віку»: в РП розділена між Королем та двопалатним сеймом — Сенатом та Посольською Хатою. Принцип розподілу: «Король править, але не керує»/«Rex regnat, sed non gubernat». Які функції йому залишили – запитаєте? А ось вам: вищий (верховний) суддя, верховний головнокомандувач, керівник зовнішньої політики, уособлення держави. Це все. Мав право:

• видавати універсали та листи до Сейму та повітових сеймиків,
• остаточно редагувати ухвалені закони перед оприлюдненням,
• виявляти законодавчі ініціативи,
• затверджувати Сеймові ухвали,
• накладати вето,
• призначати міністрів,

подавати кандидатури на посади воєводські, земські та повітові.
Наріжний принцип держави «золотого віку»:

• «право вище влади короля»,
• релігійна терпимість («держава та суспільство без вогнищ»),
• особиста свобода,
• масова участь громадян у суспільному та політичному житті,
• підкорення держави інтересам громадян, «нічого за нас без нас».

Відсутність уряду в державі «золотого віку» вважалася позитивним фактором. Посадові особи служили саме державі, а не були підвладні Королю. Професійна компетенція у них була дуже висока.
Національний склад: поляки, русини, німці, євреї, вірмени, татари, караїми, волохи, угорці, латиші, голландці (меноніти/олендри), шотландці, греки, перси, італійці, французи та ін.

Євреї: 10% населення, мали свої органи самоуправління, які функціонували на підставі королівських привілеїв. І – жодних погромів!

Селяни: статистична більшість населення, чий статус визначався станом їхніх панів, але всі вони мали рівні права.

Релігійна ситуація: у містах переважали католики та протестанти, на селі — православні та уніати. Особливість – культ Діви Марії та особливе шанування Страстей Господніх.

Шляхта: панівний клас, становила приблизно 10% населення Речі Посполитої. Світоглядні маркери: апологія свободи, участь в політичному житті, служіння Республіці, свобода шляхти вища за силу держави. Побутові практики «народу-шляхти» формувалися, підкреслюю, під впливом орієнтальних, тобто східних, а не європейських зразків. Наприкінці століття Річ Посполита припинила ідентифікувати себе із Європою.

P.S. Саме тому особисто я і товчу впродовж останніх трьох десятиліть: Україна не є частиною Європи, а є частиною польсько-литовської Співдружності.

Отака фігня, малята.

До наступної зустрічі. Теж буде longread without pictures.Так шо звиняйте, маємо те, що маємо.

Традиційно: лайкшердонейтдкую)