Сучасні дослідницькі місії досягли великого прогресу в спостереженні за Сонцем. Навколо нього кружляє безліч космічних апаратів, а деякі наближаються аж до його зовнішньої атмосфери.

Проте високоточні зображення Сонця не завжди допомагають зрозуміти природу інших, далеких, але схожих зірок. Тому в одній з останніх робіт науковці дійшли висновку, що інколи варто навмисне знижувати якість зображень Сонця. Так, в дослідженні сонячних плям вчені використовували зображення з розширенням, що імітувало розташування нашої зірки на відстані трильйонів кілометрів.

Знижуючи якість зображень, науковці моделюють далекі зірки, щоб зрозуміти, як саме протікає їх зоряна активність та як це впливає на умови формування близьких планет. 

Як зазначають автори дослідження, основна ідея полягає у використанні сонячних даних так, наче вони були б отримані з далекої зірки. У таких спосіб планують краще зрозуміти фізику Сонця і його подібність до інших зірок.

Чому для дослідження вирішили аналізувати сонячні плями?

Сонячні плями можуть бути передвісниками сонячних спалахів, що проявляються інтенсивними викидами енергії з поверхні зірки. Дослідження цих плям дозволяє зрозуміти причини та наслідки їхнього утворення, а частота спалахів – умови, в яких може існувати життя на інших планетах. 

Невелика кількість сонячних спалахів може допомагати в “будівництві” складних молекул, водночас висока активність зірок може робити планети непридатними для будь-яких форм життя. 

Як вчені “псують” зображення?

Для того, щоб змоделювати сонячну пляму та її вплив на сонячну атмосферу далеких зірок, вчені використали високоточні зображення, зроблені Обсерваторією сонячної динаміки NASA (Solar Dynamics Observatory). Склавши ці зображення разом, науковці конвертували дані з високим розширенням в окремі точки. Після цього вони з’єднали точки й створили графіки того, як світло Сонця мінялося в момент, коли сонячна пляма проходила його поверхнею.

 

 

Джерело: NASA

Вчені назвали ці графіки кривими блиску і за їх допомогою змогли уявити, як виглядала б пляма на Сонці, розташованому на відстані багатьох світлових років.

За словами науковців, інколи зображення далеких зірок складаються лише з одного пікселя, тому важливим кроком стало створення певного шаблону для їхньої розшифровки та аналізу активності навіть за таких вхідних даних. 

Крім цього, далекі зорі, навпаки, можуть відповісти на питання про наше Сонце. Зокрема, дослідження зоряної активності молодих зірок допоможуть зрозуміти, яким було молоде Сонце та як воно вплинуло на Венеру, Землю чи Марс, а також чому життя зародилося саме на нашій планеті. Також вчені зможуть проаналізувати причини так званих суперспалахів.

Суперспалахи – це сонячна активність, в 10-1000 разів вища за найбільші спалахи на Сонці за останні десятиліття. Вважається, що такі спалахи притаманні молодим зіркам, а ось на Сонці суперспалахи можуть відбуватися приблизно раз на 1000 років. 

Дослідження далеких чи молодих зірок дають більше інформації науковцям, які вивчають походження, еволюцію та життя у Всесвіті. Тому для певних космічних апаратів, як-от телескоп Джеймса Вебба, можуть провести додаткові налаштування для майбутніх дослідницьких місій.

Читайте також: В NASA зібрали телескоп Вебба, що сам “збере” себе в космосі

Коменти