Привіт всім! Як і попереджав, сьогодні, як і минулого разу – longread without pbctures. Так треба. Терпіть. Я в вас вірю.

Отже, суспільство держави «золотого віку» – це станове суспільство. Привілейовані, формально рівні між собою – шляхта та духовенство. Річ Посполита «золотого віку» – магнатська олігархія, держава «шляхетського народу». Всі інші стани «народом» не вважалися. Селяни були обмежені в особистих свободах і не мали громадянських прав. Права власності були гарантовані. Міщани не мали права купувати землю. Земля без селян втрачала цінність, було запроваджене «відпрацювання» (від 1 до 5 днів на тиждень). Таке собі кріпацтво.

Основа економіки – експорт зерна. В абсолютних цифрах це до 500 тис. т. щорічно, або 10% ВВП. Це визначило місце РП на економічній периферії Європи, ресурсний характер економіки вбивав будь-які мотиви інвестувати в нові технології та знання (точна копія такої економіки – сучасна РФ). Інші особливості: надлишкове споживання шляхти, відсутність селянських заворушень, проблема колонізації Подніпров’я в наступних століттях визначила неминучість краху РП. Але про це не сьогодні та в іншому місці.

Декілька слів про релігійну та політичну ситуацію (хоча і тепер, а тоді й поготів, одне нерозривно пов’язано з іншим). Розрив зв’язків Православної церкви з Московською митрополією, латинські впливи, створення окремої, канонічної Київської митрополії, становий характер держави, сейм, єдине дворянське право були основними чинниками, які спонукали руське («українське») боярство та дворянство інтегруватися у державні та суспільні структури Великого князівства Литовського.

Терміну «русский» тоді не існувало, він з’явився хіба на початку XVIII ст. А існували «московити», з якими тогочасне населення, не кажучи вже про боярство та шляхту, жодної етнічної, релігійної, мовної, культурної спільності не мало. «Руські» люди Польщі та Литви самоусвідомлювали себе як окремий етнос. Для московитів вони були «литвини», для литовців – «русини» (gudai). Тобто русинська національність (в значенні «етнос»; можете називати їх «українцями», але це некоректно від слова «зовсім») у ВКЛ та Польщі існувала від початку XVI ст. Особливо наголошую, це привіт особливо упоротим «націонал-патріотам»: селяни національної самосвідомості не мали! Взагалі. В принципі. Фактично.

Тогочасна літературна мова, мова діловодства та навчання в литовських школах — підкреслюю: не руська мова, не староукраїнська, не білоруська — а саме т. зв. русинський інтер-діалект. Всі тексти, написані мовою москви, треба було перекладати, як і будь-яку іноземну. Друковані кирилицею книги відомі, щонайменше, з 1491 р., рукописні — набагато раніше (але тут я не фахівець, тому стулив пельку).

Своєрідний переворот стався 1517 р.: «Псалтир» Франциска (Франтішека) Скорини повернув русинську мову від канцелярської до розмовної.

Насамкінець, ще пара констатацій. Основні місії, сенси існування держави: служити шляхті, годувати Європу та захищати її від турецької навали (міфи, які її оповивають, вам мають бути відомі: «житниця Європи» та «форпост християнства»). Це визначало статус її захисників – шляхти, їхні права та привілеї, рівень розвитку військового мистецтва та технологій.

На сьогодні це все. Наступного разу – ще один longread. Так треба.

Будьте чемними бодай до рідних та близьких, в ідеалі – до всіх. Ну, і дякую за likesharedonate.

Історик, телеведучий, заслужений журналіст України, доктор історичних наук. Веду авторський телеграм-канал.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти