Останні сто років людство відзначилося неабияким успіхом у виробництві пластику. Ще від початку винаходу пластик здавався найкращим матеріалом у світі. Він має низьку собівартість і йому легко надати будь-якої форми. Саме тому пластикові вироби буквально заполонили увесь світ. Згодом з’ясувалося, що пластик не розкладається протягом століть, а його негативний вплив на довкілля важко переоцінити. Окрім українських вулиць, пластикові вироби лежать ще й на дні океанів. Детальніше про це ми писали у статті про мікропластик.
Якщо коротко, то неабияку небезпеку для людства становлять мікроскопічні частинки пластику, що плавають у морях та океанах і легко потрапляють до організмів як людей, так і тварин. Над проблемою очищення планети від мікропластику науковці б’ються вже котрий рік, але особливої уваги варте нещодавнє дослідження канадських науковців. Вони намагаються розв’язати проблему за допомогою електрифікації, і ось що з цього виходить.
Раніше мікропластиком називали мікрочастинки (<5 мм), що відділяються від пластикового сміття. Утім, сьогодні відомо, що понад 35% усього мікропластику «продукує» наш одяг, який більш ніж наполовину складається з нейлону та іншої синтетики. Під час прання ці волокна відшаровуються від одягу та потрапляють до стічної води, яка своєю чергою витікає у річки, моря та океани. Потім рибка їх «гам-гам», а згодом планетка «плак-плак».
І врешті-решт ми теж споживаємо мікропластик з морепродуктами, водою та іншою їжею. За даними ВООЗ, це не надто шкодить нашому здоров’ю, проте серйозних довгострокових досліджень досі не було проведено, особливо з огляду на шкоду від мікропластику для тварин.
Отож, що пропонують канадці? Вони змонтували пристрій, який працює за принципом електроокислення. По забрудненій мікропластиком воді пускають струм і перетворюють сміттєві часточки на вуглець і воду. Завдяки алмазним та титановим електродам пристрою відбувається складний і доволі тривалий процес електроокислення: очищення майже 90% сміття потребувало 6 годин.
Мікропластик до і після електроокислення.
Майбутнє свого проєкту дослідники вбачають у додатку до механізмів пральних машинок. Коли ви пратимете синтетичний одяг, мікропластик у воді буде окислюватися. З фізичної точки зори він нікуди не подінеться, просто накопичуватиметься в іншій частині конструкції, де розкладатиметься на безпечні для довкілля речовини.
Утім, робота з алмазними частинками коштує багацько, тому канадці роблять ставку на довготривалість — пристрій мав би працювати кілька років поспіль. Наступним колом пекла, яке доведеться пройти амбітним науковцям, стане реальне життя. Себто пристрій тестуватимуть на природно забруднених стічних водах, і невідомо яку ефективність (і комерційну привабливість) він покаже в таких умовах.
Тож сподіваймося на краще, чистимо кулемет і сортуймо сміття. ♻️
