Захотілося розповісти про прочитану книгу кільком людям і я вирішив, що простіше буде написати огляд. Як і раніше — невеликий за обсягом і суб’єктивний за змістом. Отже…

Книга: «Аристономія»
Автор: Борис Акунін (Григорій Чхартішвілі)

Нещодавно в книжковому магазині мені до рук потрапила раніше незнайома книга давно відомого автора. Не стверджуватиму, що в народі «Аристономія» Бориса Акуніна невідома, але я з нею зустрівся вперше.

Як би там не було, поки я не закрив останню сторінку, всі інші книги лежали на полиці — «Аристономія» захопила мене, а переживання головного героя ніяк не мали відкласти видання і взятися за дочітиваніе інших книг.

Глави

Антон Клобуков на початку розповіді аж ніяк не тягне на роль героя. Тим паче, героя головного. Народжений в інтелігентній петроградської сім’ї, він намагається знайти себе, переживає через свою невизначеність і невиразну зовнішність, а тому шукає життєву мету. Загалом, поводиться як звичайний 17-річний хлопчина.

Несподівана смерть обох батьків, жовтневий переворот і громадянська війна перевертають світогляд Антона й змушують пристосовуватися до нових несподіваних, а часом і суворих умов.

Книгу поділено на глави двох незв’язаних між собою історій. Перша — це пригоди Антона, а друга — роздуми автора книги про ідеальну людину. «Ідеальна» з точки зору Акуніна людина називається в книзі аристономом, а вивчення такого персонажа — Аристономією.

Аристоном має володіти певним набором якостей, які іноді допомагають, а іноді (в деяких критичних ситуаціях) заважають їх власнику.

І хоча в другій частині оповідання жодного разу не згадується цей термін, читачеві стає ясно, що Антон виховує в собі ті самі аристономічні якості.

Герої

Батько Антона — колишній викладач університету. Під час народних хвилювань початку ХХ століття він вирішує підтримати своїх студентів, які протестують проти політики влади. За це після придушення заколоту виявляється спочатку відстороненим від роботи, а пізніше засланим до Сибіру. Після багатьох років у засланні, Марк Клобуков повертається в столицю передчасно старим і невиліковно хворим на сухоти.

У такому стані він і зустрічає свій день народження. Як виявиться згодом, останній.

У великій петроградської квартирі сім’ї Клобукова цього вечора збираються його старі друзі, колеги та студенти. Багато сперечаються, обговорюють революцію, пропонують свої версії подальшого розвитку подій. Панянки обговорюють вбрання. Кожен з гостей того вечора так чи інакше зіграє роль в подальшому житті Антона.

Хтось бажаний гість, когост господарі воліли б не кликати. Коли всі розійшлися, а Антон заснув, мати за домовленістю дає батькові смертельну дозу снодійного і після приймає її сама — вона занадто любить чоловіка, щоб жити без нього, але і терпіти муки він уже не може.

Є жінки, які концентрують всю електрику своєї душі в любові. Це найкращі з жінок, вони — джерело сили для тих, кого люблять. Але наскільки ж вразливим і крихким стає існування цих ангелів-берегинь! Якщо той, кого любила така жінка, зник, вона позбавляється сенсу буття.

Сюжет

Наступного ранку в головного героя несподівано починається нове життя. Він розуміє, що «мати любила батька більше за нього». Зустрівшись з батьківськими знайомими і друзями, Антон спостерігає, як вони поводяться в критичній революційної ситуації.

Хтось із них знаходить себе й активно бореться за або проти більшовиків, хтось бачить в народних муках волю бога, хтось гине в дні червоного терору. Антон, ще вчора школяр, виявляється в бунтівному, холодному і злиденному Петербурзі:

Найвірнішою, пам’ятною ще за комуністичним Пітером ознакою розрухи були вікна. Якщо люди не замінюють розбите скло, а прикривають його фанерою чи заклеюють папером, це означає, що місто хворе. Жителі змирилися з ненормальністю буття й не знають, яким буде завтрашній день.

Під час того, як життєвий устрій 170-мільйонної країни змінюється, назовні рветься все низьке і тваринне. Тобто протилежне аристономічним якостям.

Революція, яку зазвичай зображують дівою з картини Делакруа, перемогою високих ідеалів над прозою тваринного буття, насправді являє собою щось протилежне — торжество грубої фізіології над усім красивим, що є в людині.

Опинившись за збігом обставин в катівнях каральних радянських органів, Антону вдається уникнути розстрілу і згодом бігти до Цюриха. Займаючись там управлінням компанією «Помрос», Антон постійно роздумує, чи не зробив він помилку, залишивши батьківщину заради тихої і мирної Швейцарії.

Вирішивши, що раз він не потрібен країні, то й Антону вона непотрібна, Клобуков заспокоюється й крім роботи в Помросі займається вивченням нової на той час професії анестезіолога в місцевому університеті.

Незважаючи на те, що Антону вдалося добитися великих успіхів на цих теренах, з часом він змінює точку зору про Росію й повертається назад. Цього разу він їде в Севастополь, де барон Врангель керує на той момент вже невеликий Білою армією.

Є тут і любовна лінія: лишивши в Пітері феміністку Пашу, Антон закохується в Цюріху в англійку Вікторію. Але зазнавши невдачі, робить невтішні висновки:

Всі жінки, несхожі на Вікторію Рендом (тобто, власне, всі жінки), були відштовхуюче потворні: якісь червонопикі й лупаті.

Всю книгу автор розмірковує про долю людини в критичних умовах. Чи можна заради виживання переступити через свої принципи і залишитися в живих? Або життя після компромісів із совістю стає безглуздим і потрібно гинучи стояти на своєму? Акунін теоретично, а Клобуков на практиці міркують про правильність цих припущень.

По суті, героїзм — вельми сумне явище. Необхідність в героях і подвигах виникає лише в критичній ситуації, а в 99 випадках зі ста такі відбуваються внаслідок людської дурості або несумлінності. Майже всі герої, якими захоплюється людство — це герої війни, що природно, оскільки важко придумати ситуацію більш критичну. І якщо в армії, що воює, багато героїв, можна не сумніватися, що командує нею ідіот. Хорошому генералу герої не потрібні.

Я вважаю, що будь-яка людина може опинитися в ситуації, коли її підсвідоме прийме рішення за неї й у результаті вона зможе лише думати про те, чи правильним було рішення. У складних ситуаціях немає часу думати, чи правильно ми чинимо. Якби спробувати обдумати все, що відбувається, книга була б втричі коротше — Антон не дожив би й до третього розділу.

У божевільні часи виживають тільки ті, хто в якості щеплення отримав легку дозу божевілля.

В финалі

Книга написана незвичайно для стилю Акуніна. Це не черговий детективний роман, тут немає знайомого нам статського радника. Хоча він добре підійшов би для ілюстрації приклад аристонома. Я читав книгу з інтересом, але розрізненість оповіді трохи заважала.

Якщо пригоди Антона Клобукова динамічні й насичені подіями (погоні, опис революційного життя, революція й громадянська війна), то частина теоретична здається затягнутою. Кілька разів ловив себе на думці: «Ну коли вже стрілятимуть?»

Проте, залишившись наодинці з прочитаною книгою, я зрозумів, що отримав відповіді на питання, які потрібно було давно поставити, але я цього чомусь не зробив. Не знав, кому і не знав, коли це слід було зробити.

Ця книга — розмова з батьком в той час, коли ти з хлопчика перетворюєшся на чоловіка.

Засновник і керівник видання Tokar.ua. Програміст, адміністратор української Вікіпедії.

Підтримайте Токар
50 грн.

10% середньостатистичної статті,
або ж пів дня роботи нашого сервера

Підтримати
Ось вона, нагода стати причетним до розвитку незалежних медіа!
Коменти