Природні процеси таких складних систем як океанічні течії чи погода, мають надзвичайно масштабний перебіг. Згідно з новим дослідженням вченої Дженіс Брені з Департаменту наук про вододіл, у такий самий спосіб відбувається і колообіг мікропластику в сучасних екосистемах. Пластикова соломинка, яку ви викинули 1980 року, нікуди не зникла: вона лише фрагментувалася на дуже маленькі, майже невидимі порошинки, і тепер з легкістю проникає в ґрунт, океани та повітря.
Розуміння того, як мікропластик рухається у глобальних природних системах, необхідне для розв’язання проблеми з його розповсюдженням. Дослідження Брені зосереджено на тому, яким чином невидимі шматки штучного матеріалу потрапляють в атмосферу, як довго вони там затримуються і де сконцентровані найбільші його об’єми – так звані гарячі точки.
Існує помилкова думка, що в атмосферу пластик потрапляє безпосередньо зі сміттєвих баків або звалищ. Насправді ж його маршрут починається зі старих пошкоджених відходів, які проникають в атмосферу та екосистеми. Автомагістралі є одним із найбільших «джерел» атмосферного пластику, адже гумові шини транспортних засобів нагріваються і через сильну турбулентність викидають в небо свої крихітні шматочки. Нерозчинні пластикові частинки, які раніше були обгортковими паперами для їжі, пляшками й пластиковими пакетами, переповнюють верхній шар морських вод, звідки пізніше потрапляють у повітря.
Іншим джерелом вторинного викиду пластмаси є пил із сільськогосподарських полів. Пластмаси потрапляють в ґрунт з добривами, які використовують для обробки відходів (практично весь мікропластик, змитий зі стічними водами, залишається з біовідходами після обробки). Пориви вітру можуть бути обтяжливим фактором поблизу населених пунктів, через які розірвані пластикові частинки потрапляють в повітря.
У атмосфері мікропластик може затриматися до 6,5 днів. Цього достатньо для перетину цілого континенту
Наталі Маховалд, співавторка дослідження
Найчастіше місцем призначення пластику стають Тихий океан і Середземне море, куди він попадає з атмосфери. Однак більша кількість небезпечних мікроматеріалів рахується саме із забруднених водних просторів на сушу, а не навпаки. США, Європа, Близький Схід, Індія і Східна Азія – епіцентри пластикового забруднення. Уздовж узбережжя Америки, Середземномор’я і південної Австралії дедалі помітнішими стають маленькі, перенесені повітрям частинки пластмаси. Пил і сільськогосподарські джерела пластмасових матеріалів частіше зустрічаються в Північній Африці та Євразії, водночас пластик з автомагістралей отруює життя в густонаселених регіонах у всьому світі.
Потрібно набагато більше працювати над нагальною «пластиковою» проблемою, щоб зрозуміти, як різні середовища (вологий і сухий клімати, гірські та рівнянні регіони) можуть впливати на процес його розповсюдження. Світ не сповільнив ані виробництва, ані використання пластику, тому з кожним роком розглянуті нами питання стають щораз актуальнішими
Дженіс Брені, авторка дослідження
Загалом важливі питання про потенційний вплив мікропластику на атмосферу і клімат залишаються відкритими. Чи впливає атмосферна пластмаса на конденсацію хмар або ж формування ядра льоду подібно до інших нерозчинних часток, як-от пустельний пил? Додаткові дані про концентрацію атмосферного мікропластику, а також відомості щодо сучасних темпів його осадження в просторі поліпшать наше розуміння «кінцівки» пластмасового колообігу в природі.
