У астрофізиці існує поняття метагалактики — частини Всесвіту, доступної нашим оглядовим технологіям. Метагалактики включають мільярди галактик та скупчень (світло яких ми бачимо у телескопах), розташовані на шалених відстанях, нагадуючи нервові тканини, якими передаються імпульси. Спостерігаючи за Всесвітом, астрономи були навіть спантеличені тим, наскільки синхронно відбувається взаємодія, яку неможливо пояснити індивідуальними гравітаційними полями. Попри воістину астрономічні розміри та відстані, деякі галактики рухаються згідно з певними закономірностями, немовби зв’язані якимось єдиним принципом.

Це вписується у ширший контекст великомасштабних структур — найвідоміших об’єктів у Всесвіті. Тут галактики переміщаються синхронно на великі відстані, всупереч прогнозам наших космологічних моделей. Наприклад, у декілька мільйонів світлових років галактики можуть впливати одна на одну, а ми можемо це передбачити. Але поза межами цих взаємодій ми споглядаємо закономірності, які кидають виклик нашим фундаментальним уявленням про Всесвіт.

Розширюваний Всесвіт за аналогією з повітряною кулькою, де при розришенні галактики не змінюють розмірів

Розширюваний Всесвіт за аналогією з повітряною кулькою, де при розширенні галактики не змінюють розмірів

Науковці припускають, що великомасштабні структури — це сукупність газоподібного водню та темної матерії у формі ниток, вузлів та листів, які пов’язують галактику у єдину мережу. За гіпотезою, синхронно з цією мережею галактики еволюціонують та переміщуються.

Науковцям важко повірити, що синхронність галактик на відстані 20 млн світлових років — збіг.

Дослідивши пів тисячі галактик у радіусі 400 млн світлових років від Землі, астрономи помітили, що галактики, які рухаються до Землі, мають і сусідів, які рухаються до Землі. А ті, що рухаються у протилежному напрямку, мають таких самих галактичних сусідів. Автори припускають, що синхронізовані галактики працюють в одній великій структурі, чия основа — певна «узгодженість» між рухом галактик та їхніх сусідів.

Подібні речі вже лунали у науковому товаристві, коли Страсбурзькі вчені поставили під сумнів стандартні космологічні моделі. Спостерігаючи галактику Альфа Центавра, вони помітили схожі синхронні рухи у супутників. Та от біда: у стандартній космологічній моделі галактики поступово збільшуються, поїдаючи менші галактики й розриваючи їх на частини. Звісно ж, жодної магії — просто сила тяжіння. Згідно з моделлю, галактики-жертви мають рухатися у хаотичних напрямках, а згідно зі спостереженнями, вони синхронні.

Візуалізована теорія згідно Лямбда-CDM. Джерело - NASA/ LAMBDA Archive / WMAP Science Team

Візуалізована теорія Лямбда-CDM. Джерело – NASA/ LAMBDA Archive / WMAP Science Team

Стандартна космологічна модель (вірніше, сукупність різних моделей під назвою Лямбда-CDM) — серйозна штука, яку не так просто спростувати чи знайти у ній хибу. Саме їй ми завдячуємо поняттям темної матерії, темної енергії та віку Всесвіту 13,8 млрд років. Однак останніми роками з’являються досить серйозні претензії на те, щоб її переглянути, з огляду на  колективну поведінку деяких галактик. Подивимось, що з цього вийде.

Читайте також, що розвідка США прогнозує на 2040 рік конфлікти за космос із Китаєм та про три зірки, які можуть розірватися від власного обертання.

Коменти