Вчені університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн опублікували в журналі «Frontiers in Astronomy and Space Sciences» дослідження, яке доводить, що на п’ятьох планетах з кратною орбітою може існувати життя. Важливим чинником цього є наявність рідкої води на поверхні планети.

Ми використали дані орбітального телескопа Кеплер, зокрема, масу та яскравість зірок, місцеперебування гігантської планети та інші параметри, щоб створити методологію ідентифікації систем із двома сонцями, де можуть бути придатні для життя планети земного типу

Зиґфрід Еггл, співавтор дослідження, викладач факультету аерокосмічної техніки Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн, член науково-дослідної групи НАСА з подвійного перенаправлення астероїдів

Науковці дослідили вплив подвійних зірок і планет-гігантів на потенційно населені зони дев’яти планетних систем, за якими спостерігала місія Кеплера, і отримали підтвердження даних попередніх досліджень – системи Kepler-16 і Kepler-1647 надто невдало розташовані задля наявності там планет земного типу, однак Kepler -34, Kepler -35, Kepler -38, Kepler-64 і Kepler-413 здаються в цьому сенсі набагато перспективнішими. А очолює цей хіт-парад можливих двійників Землі система Kepler-38.

Екзопланета Kepler-38 b в однойменній системі

Орбіта Землі майже кругова, тому наша планета отримує практично постійну кількість випромінювання. Проте у планет, що обертаються навколо двох сонць, все інакше. Додаткове джерело випромінювання та гравітації призводить до того, що кратна орбіта планети з часом стає еліптичною. Тож динамічна стабільність є необхідною, але не єдиною умовою існування життя на планеті з двома сонцями. Якщо планета підійде занадто близько до своїх зірок, її океани можуть закипіти. Якщо планета буде занадто далеко або навіть опиниться поза системою, вода на її поверхні врешті-решт замерзне.

Отримавши підтвердження, що потенційно придатна для життя планета перебуває на стабільній орбіті, ми визначатимемо, скільки випромінювання вона отримує від двох зірок потягом певного часу. Моделюючи еволюцію зірок і орбіт планет, ми зможемо оцінити фактичну кількість цього випромінювання

Методологія, розроблена професором Егглом в його докторській дисертації, базується на раніше виведених аналітичних рівняннях, а не на комп’ютерному моделюванні, яке потребує набагато більше часу. Зиґфрід Еггл зазначив, що цей підхід має переваги, бо може застосовуватися для пошуку стабільних населених зон і в інших системах.

Доктор Еггл назвав приголомшливими знання про те, що «планети формуються в цих системах і насправді можуть утримувати воду на поверхні». Співавторами дослідження стали Ніколаос Георгакаракос і Ян Доббс-Діксон з Нью-Йоркського університету Абу-Дабі в ОАЕ.

Читайте також, чи можуть галактики синхронізуватися між собою.

Літературний редактор.

Коменти