Станом на липень 2021 року в Україні хоча б одну дозу отримало менше ніж 5% населення, а ось у Британії, приміром, цей показник сягає понад 80%. На основі матеріалу з аналітичного видання The Conversation у цій статті ми розповімо про три ключові причини, які заважають розвинутим (і не дуже) країнам вакцинувати усе доросле населення від COVID-19.
Три проблеми з вакцинацією
Головними причинами аналітики називають здатність, можливість та мотивацію отримати дозу вакцини. Під здатністю маються на увазі інтелектуальні та інфраструктурні моменти. Наприклад, деякі люди можуть не мати достатнього доступу до перевіреної доказовою медициною інформації, щоб переконатися у безпеці вакцинації. В «Українській Правді» на початку цього року опублікували матеріал щодо антиковідних рухів в Україні, відповідну риторику та джерела їхнього фінансування.
Утім, здатність до вакцинації також стосується інфраструктури та логістики: люди можуть не знати, коли й де можна отримати вакцину, або не зможуть самотужки скласти плани вакцинації.
Другий аспект – можливість – полягає у створенні державою та громадами необхідних умов для масової вакцинації населення. Наприклад, дехто може перебувати в інформаційній бульбашці щодо вакцин; дехто не отримуватиме психологічної підтримки з боку родини, друзів чи колег. Зрештою, в деяких регіонах масова вакцинація просто не відбувається.
Третій фактор є водночас причиною та наслідком проблеми з вакцинацією населення. Мотивація до отримання вакцини може бути меншою за недовіру до самих щеплень чи банальною фобією голок.
Пропозиції для розв’язання
Найперше, на чому фокусуються аналітики – спрямування зусиль на подолання конкретних бар’єрів у конкретних регіонах. Наприклад, запускати інформаційну кампанію про безпечність щеплень та ретельну перевірку вакцин немає сенсу, якщо ви робите це у селі, де вихідними нема інтернету чи світла.
Те ж саме з країнами, де вартість щеплення перешкоджає масовій вакцинації, або певним групам населення (вагітним жінкам), яким просто бракує доказової інформації про безпечність щеплень.
З іншого боку, не менш неетично посилювати страх людей ризиками для здоров’я через відмову від щеплень, коли відсутня логістика. Якщо не гарантувати людям, що вони легко зможуть дістатися до центрів вакцинації зі свого куточку держави, анти-антивакцинаторські кампанії ризикують зробити ситуацію ще гіршою.
Завдяки свіжим дослідженням ми виявили, що найдієвішими ситуативними напрямами є зміна здатности (інформованість людей про безпечність вакцин та руйнація міфів) та мотивації (аргументовані тези про переваги вакцинації).
Вищезгадане дослідження Британського психологічного товариства може стати в пригоді працівникам сфери охорони здоров’я і в Україні. Розуміючи, що існують непідконтрольні змінні – мотивація, здатність та можливості – нам легше буде проводити точкові дії.
У підсумку
Нашим читачам питання масової вакцинації може здаватися очевидним. Згідно з даними провідних медичних центрів, лабораторій та центрів контролю, вакцинація є найкращим способом профілактики COVID-19 та запобігання тяжкому перебігу хвороби.
Утім, різні люди в різних контекстах мають різні проблеми, які неможливо розв’язати одною директивою, політикою чи законопроєктом. Наприклад, в Америці бракує комунікації про щеплення від COVID-19 з консервативними колами, а британці більше переживають за безпеку першої дози вакцини, аніж другої.
Будемо сподіватись, що експерти в галузі охорони здоров’я зможуть якнайшвидше пофіксити ці баги людства і забезпечити захист від COVID-19 усім групам населення.
А про те, чому варто перестати боятися вакцинації ми писали у статті «Чи варто боятися вакцинації?».
