Це рубрика “ауодіослухання”. Було б дивно називати рубрику, яку потрібно слухати (!) «аудіоогляд».

Найкращим варіантом взаємодії для цієї нотатки є наступний:

  1. Відкриваєте трек
  2. Слухаєте, не заглядаючи в екран, в ідеалі під час пішої прогулянки
  3. Слухаєте вухом, оцінюєте серцем
  4. Вертаєтесь сюди, дякуєте в коментах за найкращі знахідки

Кращого варіанту взаємодії з музикою ще не придумали, і вже навряд чи придумають.

А для тих же, у кого рефлексорний дофамін на знайомі імена, нижче пропонується дуже суб’єктивний відгук на новинки липня.


Минає екватор літа, війна триває вже півтораста днів і часом навіть є враження, що вона була завжди. Принаймні, таке враження залишається після знайомства зі свіжими піснями у нашому комунальному аудіопросторі — радіо, кафе, ДЖБЛ-ки у пацанів на озері, етцетра.

Всі кому не лінь вже випустили пісні про війну і зараз взагалі складно знайти щось не по темі. Це не претензія, просто хочеться щоб цього патріотичного запалу вистачило на всю тривалість війни, а не одне літо.

Балаклава блюз

Мій цьогомісячний фаворит в жанрі «ну оцей вот, ну, там співають як українські бабці в селі».

Цієї весни ми з товаришем засемплили їх трек, тому цим добродіям шлю автореспект на десять років вперед.

Кліп, до речі, дуже стильовий — з папки «за цих не соромно».

Здається, десь на рівні дев’яносто п’ятого кадру у нього зашитий той самий кліп Кáзаків.

Ігор Кайдаш — Інді артист

Ігор — далеко не нова зірочка на нашому небосхилі, в минулі десятиліття він був помічений за участю в культовому дуеті «Брати Грім».

Один раз глянути точно варто — з метою ознайомлення з побутом сучасного підпільного композитора в Україні —  описано дуже чітко:

Не сплю ночами, бо маю купу роботи, мені за неї не платять зазвичай
Я втратив свою гідність ще тоді, коли просив у друзів зацінить біти

За 25 років мало що змінилось в цьому плані.

А всратим міксом Ігор, очевидно вухослухно, хоче підкреслити свою індюшність, і йому вдається! Або це особливість жанру така, не знаю. В будь якому разі — довгих літ підпіллю!

Дуже слабо уявляю, хто і за яких обставин ганятиме це у плеєрі. Ну, крім самого Ігора, звісно — на випадок, якщо ви не знали: кожен поважний інді-артист має сам прогнати свій трек чотириста двадцять разів через збережені телеграму, поки дійде до оприлюднення.

Грабар — Мова

Здається, це випадок коли хтось хоче дуже свідомо увірватись у звуковий простір, оминаючи підпілля — впевнено, красиво і переконливо.

Звук простий, без витребеньок, але це якраз те, що хочеться слухати по колу.

Екранізація взагалі чудесна — її можна навіть без музики, окремо, полюбити.

Квадрат, робота з кольором й ідеальний рівень зерна — це все єрунда. Ви на секунду прикиньте: чоловіку щоб то зняти, потрібно було зібрати вісім носіїв сурдомови під якоюсь естакадою у Києві.

А перед цим — ще десь у полі.

Грабар — Мова

Це мій фаворит з усіх сторін, рекомендую взагалі усім.

Все До Чаю

А тут, для контрасту, геть протилежна ситуація з візуалом.

Кліп з тих, які мій друг Віталік називає «ліниві кліпи». Хтось десятками годин знімає й перезнімає, монтує й перемонтовує, а монтажер ВДЧ хитро всміхається в прокурені самокрутками вуса, запускаючи рендер навіть не обрізаного, щено скачаного з ютуба відео, лиш підставивши пісню і заставку.

А пісня, до речі, чудесна. Решта пісень ВДЧ — теж максимально непересічні, але ця — нова планка. Єдине, що мене й досі спрягає — я ще досі не вірю що ВДЧ — це окремий проект, а не чергове альтер-его репера Фірмана. Не вірю, бо навіть зсередини не міг особливо розрізнити, де Аппекс, а де ВДЧ, навіть після того як Віталік кілька разів усе пояснив.

Здається, мій вихід зі складу гурту сильно полегшив ситуацію, тож буду вважати себе як негативний простір приченим до появи цього шедевру.

До речі, ми з ВДЧ будемо виступати на одній сцені вже цієї п’ятниці, у легендарній «Ляльці» у Львові — приходьте!

ЮЮ

Екс-учасниця гурту Хардкісс чудово вміє в макіяж і візуалізації.

Від усього цього миготіння мені під кінець було плюс-мінус так само хижо, як героїні кліпу — емоції передано на епілептично-високому рівні.

Пісня звучить інтересно. Ну, відносно. У певному контексті. Але це точно не те «інтересно», що застосовуєш до ВДЧ.

Азімут

Сидячи в каналах, пов’язаних з тяжкою (здебільшого фінансово і морально) сценою, було дуже складно цей реліз пропустити, за чим явно стоять довгі пазурі культового Робаста. Не можу похвалитись знайомством з усіма їх свіжими релізами, але у цьому мене постійно підкупало слово «сладж», тому слухання було неминучим.

Взагалі-то я справжній амбасадор цього слова, «Сладж». Запевняю вас, половина людей що знайома з ним, має завдячувати цим знайомством нашій Спілці Прихованих Геїв, хоч ми й вживаємо максимально неправильно.

Ще підкупало, що хлопці з Франківська. Я, знаєте, дуже симпатизую усім гуртам, що не з Києва. Цей фактор взагалі багато всього пояснює.

Я ще не чув, до речі, аби хтось байдуже відносився до оцих блек-металічних гроулів і карданних бласт-бітів — їх або дуже люблять, або (як у моєму випадку)

все ригає

Тим, чиї колонки ще незаймані перегрузом — не рекомендую. Любителям тяжкої сцени — співчуваю.

Околофронт

Нуу. Ну це реп, про війну.

Пивоваров

Це той самий тіп, що в ІТ кидав людей на гроші, правильно? Ну, цікавий тіп, явно натхненний вокальною технікою Олега Скрипки.

Виправте, якщо помиляюсь, але судячи з того, як нахтненно він б’є себе в груди у цьому кліпі, ніякої особливої українофілії до війни не виявляв.

пивоваров

МЮСЛІ UA ft. Vasia Charisma — Добрий день

Пропоную не вважати це музикою взагалі. Не знаю, куди дивиться нацполіція, але працівнки цього каналу свідомо і послідовно займаються випуском аудіонаркотиків.

Здається, вони відчули свою формулу і тепер спробують випити з неї усі соки.

Також вартує уваги

  • Franco – Небо – сингл з мініальбому “Додому”, реліз якого відбувся 6 травня

Арт-директор видання.

Коменти